Пошук на сайті

Чому наші діти не вміють говорити?

 

 

 

 

 

 

 

Інтегрована мова.Чому наші дітине вміютьговорити?

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель світової літератури

    Камінська О.С.

 

 

 

 

 

Чому наші діти не вміють говорити? Так, вони розмовляють між собою в товаристві і в родинах, листуються у Вконтакті та Facebook, годинами «зависають» на телефонах. Але більшість учнів не вміє висловлювати свої думки, презентувати себе. Відстоювати власну позицію, слухати й залишатися при цьому відкритими до критики. Хоча, звідки їм взяти ці вміння, якщо навіть у Верховній Раді дискусії  переростають у бійки?

І хоч заміри, скільки слів школяр читає за хвилину, є майже фізкультурним нормативом, учні, як і раніше, не мають навичок розуміння тексту та його інтерпретації. Проте причиною перелічених тут «невмінь» є не брак майстерності педагогів і не занедбаність дітей. Корінь цього явища у формалізмі освіти, застарілих навчальних програмах та мізерній частці практичних занять.

Складається враження, що наші шкільні програми націлені на підготовку філологів, для яких життєво необхідно вміти робити фонетичний аналіз слова. Тоді як головною метою повинен бути розвиток практичних умінь учнів. Наприклад, усно і письмово висловлювати свої погляди на світ, почуття, переживання. Вміти переконувати, аргументувати, любити читати й одержувати від цього користь та насолоду.

Саме ці навички закладено до національних стандартів освіти в якості очікуваних результатів від викладання предмету «Мова» у розвинених країнах (таких як Фінляндія, Німеччина, Польща та ін.). І саме в них полягає сенс трансформації української освіти, в основі якої – компетентнісний підхід. Тобто підхід, що зміщує акценти від швидкоплинних знань до потрібних, довготривалих вмінь та ціннісних орієнтирів, готовності застосовувати знання.

Що таке компетентісний підхід – або, не сівши на велосипед, не навчишся їздити

Як працюють наші програми зараз (на прикладі велосипеду)? Ми просимо учнів вивчити два параграфи про деталі велосипеда, його різновиди/марки та витрачаємо на це левову частку навчального часу. А ось на практику їзди відводимо мізер, пообіцявши, що в дорослому житті вони обов’язково цього навчаться. Чи є такий підхід ефективним? Навряд чи.

Більш продуктивно почати з їзди на велосипеді, розуміючи, що вміння найкраще розвивати в діяльності. Щоправда, будь-яка діяльність означатиме можливість помилятися і робити висновки з цих помилок.

Наприклад, у процесі освоєння велосипеду додатково буде розвиватися вміння правильно падати, не здаватись та оптимістично дивитися на світ, що теж дуже важливо. Після падіння дітям обов’язково доведеться прикрутити якусь гайку (і саме тоді доречними стануть параграфи про будову велосипеда). Або ж виникне бажання придбати кращий велосипед (тоді час на поглиблення знань про марки велосипедів).

Таке «проблемне навчання», що відштовхується від конкретних умінь і потреб, можна з успіхом застосувати у гуманітарних дисциплінах. Його перевага – у мотивації та глибшому залученні учнів до освітнього процесу, можливості бачити життєву місію кожного шкільного предмету, розуміти навіщо він потрібен. А от допоки навчання буде полягати в тому, щоб «правильно поставити розділові знаки», а не захистити свою позицію чи вигідно презентувати себе на інтерв’ю, школа здаватиметься зайвою в житті учня.

Інтегроване навчання – для чого потрібно об’єднувати предмети

Головне завдання освітніх програм – сформувати в учня цілісну картину світу. Але на практиці ми бачимо інше. Кожен предмет, яких в нашій школі рекордно багато (понад 20), це окрема держава. В ній діють окремі закони, є власні вимоги, що не перекликаються з іншими дисциплінами:

– «українська мова» – тут правильно ставимо коми і пишемо е/и в корені;

– «українська література» – тут можна трохи забути про коми, бо головне – скласти план твору і підкреслити епітети;

– «зарубіжна література» – тут можна цілком розслабитися з комами, важливе переказування сюжету.

А якщо до переліку з цих трьох предметів додати ще зо 20 інших, то можна забути не тільки про цілісну картину світу, а й про самооцінку дитини.

Щоб цього не сталося, потрібно інтегрувати предмети, які виконують ті самі «життєві» завдання, наприклад, українську мову і літератури (українську та зарубіжну). Таке об’єднання допоможе навчити дитину висловлювати свої думки, враження, почуття і ставлення (усно та письмово), використовуючи тексти як основу до опанування мови. Від цього виграє і мова, і література, а передусім учень.

Література в інтеграції з мовою стає предметом, у рамках якого школярі не будуть «проходити» твори зі скаженою швидкістю. А на прикладі кількох текстів спробують віднайти своє розуміння і сформулювати своє ставлення до прочитаного. Такий компетентнісний підхід не підготує цілий клас літературознавців, але виховає свідомих читачів, які вмітимуть критично мислити і матимуть добрий літературний смак.

 

 

Як розвантажити освітню програму задля якості навчання

При нинішньому об’ємі знань говорити про якісну інтеграцію не доводиться. Тому важливо розвантажити систему, виокремивши «ядро знань» (так званий канон). Скоротити кількість творів та змінити підхід до їх подання. Тексти мають спонукати учнів більше читати і робити це із задоволенням та користю.

Наприклад, у польських гімназіях діти вивчають 16 творів з 7 по 9 клас. З них тільки 5 – обов’язкові для поглибленого аналізу. Решта переліку формується за тематичним принципом (наприклад, тема «Мандри», «Кохання», «Батьківщина» тощо) або жанровим (історичний роман чи детектив).

Цікаво, що у розвинутих освітніх системах давно забули про історичний підхід до вивчення літературних текстів у середній школі. Про нього згадують тільки у старших класах, куди приходить вмотивований, свідомий учень. А от у 5–9 класах вивчення творів в історичній послідовності призводить тільки до одного результату: школярі втрачають любов до читання.

Плюси інтеграції для вчителя

1.        Інтеграція не веде до скорочення годин! Навпаки, в рамках об’єднаного курсу вчитель отримає додатковий ресурс часу.

2.        Розширення часу уроку дасть можливість застосувати інноваційні методи компетентнісного підходу. Адже за 45 хвилин годі сподіватися, щоби учні реалізували навчальний проект із дослідження вивісок у місті. Експромтом інсценізували літературний твір, відвідали театр, бібліотеку чи музей.

3.        Учитель зможе відповідно до потреб класу вивчати «суто мовні» та «суто літературні» теми. Однак, це буде радше винятком, аніж правилом

Інтеграцію, як один із інструментів розвитку мовної компетентності, застосовують не тільки у високорозвинених країнах. Але й там, де мова перебуває під загрозою асиміляції. Адже це дозволяє захистити власне мовне середовище.

Наприклад, у країнах Прибалтики, де, як і в деяких регіонах України, діти на уроках мовчки проходять тести рідною мовою, а на перервах розмовляють російською.  Тому ідея впровадження інтегрованого предмету «українська мова» – насправді виправданий і очікуваний крок. Потрібний задля того, щоб наші діти нарешті заговорили.., і бажано українською, а ще хоча б однією іноземною. А п’яти років, що залишаються до початку викладання дисципліни в основну школу (2022 рік), достатньо, щоб належно перепідготувати фахівців з мови та двох літератур! 

Подобається